Емоційний розвиток дитини

Рекомендації батькам гіперактивних дітей

У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила ,підкреслюйте успіхи . Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах .

Уникайте повторень слів «ні» і «не можна» .
Говоріть стримано ,спокійно і м’яко .
Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу ,щоб вона могла його завершити.
Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності ,що вимагають концентрації уваги.
Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня . Час прийму їжі ,виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові .
Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах ,на ринках ,у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив .

Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером . Уникайте неспокійних , гучних приятелів . Оберігайте дитину від стомлення, оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання , гіперактивності . Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію . Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі :тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.

Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей

У роботі з дітьми з тривожністю необхідно

• Постійно підбадьорювати ,заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;

• Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності,уміння правильно оцінити їх ,опосередковано ставитися до власних успіхів ,невдач ,не боятися помилок ,використовувати їх для розвитку діяльності ;

• Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;

• Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності ;

• Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками , розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;

• Щоб перебороти скутість ,потрібно допомагати дитині розслаблюватися ,знімати напругу за допомогою рухливих ігор ,музики ,спортивних вправ ;допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості,рішучості ,що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри,що виражають тривожність занепокоєння учасників ,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх , оцінити їх як характеристики ігрових персонажів ,а не даної дитини,і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.

• Не сваріть дитину за те,що вона посміла гніватися на вас. Навпаки,поставтеся до неї,до її обурення з розумінням і повагою :допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.

• Тільки тоді,коли емоції згаснуть,розкажіть дитині про те,як ви переживали,коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій .

• Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування,терпимо його доти,доки воно не вибухне,як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так,щоб не принизити дитину,не звинуватити,а просто виявити своє незадоволення.

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки

• Не оберігайте дитину від повсякденних справ,не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

• Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

• Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.

• Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

• Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.

• Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

• Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.

• Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

• Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

• Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате , ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

Кілька порад батькам замкнутих дітей:

• Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.

• Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.

• Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

Принципи спілкування з агресивними дітьми:

• Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

• Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.

• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.

• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.

Поради батькам конфліктних дітей

• Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».

• Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.

• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.

• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

Агресивна дитина. Як із нею бути?

Агресія «молодіє»

Спробуємо розібратися у феномені агресивності й виявити її причини, оскільки знання причин, як правило, допомагає знайти вихід, здавалося б, із глухого кута.

Отже, агресивність — це схильність до заподіяння іншим моральної та матеріальної шкоди.

Зазвичай у педагогіці частіше згадується про агресивність підлітків, однак агресивність «молодіє».

Психологи стверджують, що вже в 2—3 роки в дитини можливі прояви справжньої агресії із загрозливими діями, звуками, жестами, а в молодшому шкільному віці діти часто проявляють агресію в грі.

Які ж можуть бути причини агресії? Чому про це ми говоримо дедалі частіше?

Зупинимося на найважливіших із них.

• Безумовно (і це думка всіх психологів), агресивна поведінка батьків є найважливішим чинником становлення агресії їхньої дитини. Доводити цей факт немає потреби.

• Засоби масової інформації. За шкільні роки діти проводять біля телевізора понад 15 тисяч годин, 13 тисяч із них вони спостерігають на екрані насильство, смерть і жорстокість, що «заражає» агресивністю «всерйоз і надовго».

• Характерологічні особливості самої дитини (гіперзбудли-вість, схильність до афективних спалахів).

• Виявлення нелюбові до дитини з боку близьких, від чого в неї виникає відчуття ворожості навколишнього світу і як відповідь у характері формуються безжалісність і жорстокість.

Позиція педагога має бути гуманістичною, адже саме педагог завдяки механізму взаємовід-ображення (дзеркальності) здатен виховати в дитини доброзичливість, терпимість, емпатію, інші позитивні якості, які сам проявляє стосовно дітей.

• Причиною виникнення агресії в дитини можуть бути приниження й образа (або неправильно вибрана форма поведінки) з боку педагогів.

Психологи виділяють чотири типи агресивних дітей.

1. Дитина, схильна до фізичної агресії. Вона активна, любить ризик, прагне до загального визнання. Має організаторські здібності. Лідер у колективі, але водночас схильна до садизму, у неї немає самоконтролю, вона імпульсивна, для неї не існує моральних обмежень. Таку дитину видно відразу, її агресія явна, відкрита.

2. Дитина, схильна до прояву вербальної агресії. Доведено, що ці діти психологічно неврівноважені, у них спостерігаються підвищена тривожність, невпевненість, вразливість, нерідкі депресивні стани, відзначається недостатня працездатність. Цей тип більше «закритий» для навколишніх, але скільки страждань може принести така дитина близьким — не фізичним, але словесним (вербальним) впливом. Такі діти добре влучають у ціль — у найболючіші точки однолітків. Від таких дітей дуже страждають ті, хто має фізичні недоліки, ослаблене здоров’я, відрізняються боязкістю, сором’язливістю, невпевнені в собі. Перепадає кілька уїдливих словечок від «агресорів» і дорослим.

3. Дитина, схильна до прояву непрямої агресії. Ці діти надмірно імпульсивні, їх відрізняють примітивні потяги, прагнення до негайного задоволення своїх бажань. З одного боку, вони схильні до ризику, з іншого — чутливі, м’які, поступливі. Дуже болісно реагують на критику. «Жало» таких дітей діє не прямо, а через об’єкт або суб’єкт, а сам «агресор» спостерігає, як будуть розвиватися події далі. Це — агресія «тишком-нишком», за принципом: «Завести на сварку, бійку й подивитися, що буде».

4. Діти-«негативісти». Цей тип властивий здебільшого підліткам, які вже мають достатній соціальний досвід, щоб обмірковувати кожне слово й кожну дію. Такі діти все приймають у штики, критика для них — особиста образа. Але водночас вони розважливо обмірковують кожен крок, щоб зробити у відповідь усе «гостріше» і «крутіше», вважаючи, що жалість і співчуття — для слабких.

Розуміння причин, що обумовлюють агресивні реакції дитини, та визначення типу, до якого вона належить, дають можливість вихователеві продумати стратегію й тактику роботи з нею в колективі.

Хотілося б дати кілька універсальних порад, як вести себе з агресивними дітьми:

— не фіксувати увагу всіх на небажаній поведінці дитини й не впадати самому в агресивний стан;

— найадекватніша поведінка дорослого — це осуд агресії дитини, але без тяжких покарань;

— намагайтеся насамперед з’ясувати причину агресії й спокійно, тактовно її усунути;

— дайте можливість дитині зняти агресію, виплеснувши емоції через ігри и релаксаційний тренінг;

— намагайтеся зайвий раз приголубити дитину, показавши, що її теж цінують, що вона вам потрібна;

— реагуйте і відгукуйтеся на будь-які позитивні зрушення в поведінці дитини, навіть якщо вони незначні.

Таким чином, боротьба з насильством, агресією — це створення умов, що виключають ворожість у дитячому колективі: школі, дитячому садку, таборі. Основою життя будь-якого дитячого колективу має бути повага одне до одного. Дитина, схильна до агресії, теж гідна поваги — хоча б за те, що вона особистість.

Аґресивна поведінка у дітей

Ми часто стикаємося з тим, що наше новацтво чи юнацтво поводиться так, що шкодить іншим у фізичному чи моральному плані. Часто така поведінка є наслідком дитячої аґресивности. Загалом, слід розрізняти два поняття: аґресія і аґресивність. Аґресія з’являється у момент небезпеки і виступає в якості захисту, а аґресивність — це риса характеру, що виникає у дитини на певному підґрунті та утримується протягом тривалого часу.

Аґресивна поведінка з’являється у дитини, як правило, внаслідок переймання її з інших джерел. Такими джерелами може стати:

Сім’я. Тут може проходити вивчення аґресивної моделі поведінки та її закріплення.

Спілкування з ровесниками. Тут часто проявляється аґресивна модель поведінки, оскільки в іграх «без правил» застосовується єдине правило: «я сильніший — мені все можна». Відомо, що діти, які постійно відвідують дитячий садок, часто є більш аґресивними, аніж діти, що відвідують його нерегулярно або й взагалі туди не ходять.

Символічні приклади. Не секрет, що телебачення несе велику кількість неґативної інформації, зокрема у художніх фільмах бачимо велику кількість аґресії. Дж. А. Вілкінз підрахував, що на одну звичайну годину на екрані припадає 9 актів насилля, а на одну годину дитячих мультиків — 21 акт насилля.

Психологи виділили кілька діагностичних критеріїв, за якими можна визначити наявність аґресивності у дитини. Якщо у дитини протягом 6-ти і більше місяців наявні 4 з даних нижче критеріїв, то можна вважати, що їй властива така риса характеру, як аґресивність.

Часто (частіше, ніж інші діти в її оточенні) втрачає над собою контроль.

Часто сперечається та свариться з дітьми і дорослими.

Навмисно дратує дорослих, не хоче виконувати їх прохання (в нашому випадку може не слухати виховника, відмовлятися виконувати завдання під час сходин).

Дитина заздрісна та високомірна.

Часто дратується, злиться, вдається до бійок.

Для того щоб виділити дитину з аґресивною поведінкою, потрібно вдатися до такого методу дослідження, як спостереження. Щоб краще зрозуміти таку дитину, необхідно знати, як вона почуває себе в середовищі, та спробувати зрозуміти її внутрішній стан. Варто знати, що діти з аґресивною моделлю поведінки погано володіють своїми почуттями, окрім гніву; сприймають навколишній світ як ворожий; не оцінюють свою поведінку як аґресивну; часто мають слабкий тип темпераменту; мають високий рівень тривожності; мають неадекватну самооцінку, часто низьку; відчувають себе відкинутими суспільством.

Коли такі діти потрапляють до роїв чи гуртків, то нашим завданням є допомогти дитині позбутися цієї негативної риси характеру, а найкращим шляхом для цього є психологічні тренінги-ігри. Вони є доволі простими в проведенні та цікавими для дитини. Такі тренінги часто використовуються практичними психологами і є доволі актуальними для нас. Нижче наводжу декілька прикладів таких ігор.

Тренінг-гра №1

Корабель серед скель

Гра може проводитися в групах від 4 осіб. Потрібно вибрати одну людину, яка буде кораблем, капітана, що керуватиме кораблем, берег та скелю (скелями автоматично стають всі ті, хто залишився після вибору інших учасників). Можливість вибору варто надати дітям: нехай самі визначать, хто ким буде. «Корабель» за допомогою «капітана» має проплисти через море, оминувши скелі, і дістатися берега. «Капітан», тримаючи «корабель» за руку, має провести його попри скелі до берега, віддаючи команди, наприклад: ліворуч, два кроки вправо, крок назад і т.д.

Коли «корабель» досягне мети, берег має привітати його обіймами, а скелі аплодувати. За одну гру не рекомендується міняти дітей ролями більше ніж 3-4 рази, оскільки гра, хоч і подобається дітям, може їх втомлювати.

По завершенню гри слід обговорити з дітьми те, як вони почували себе в різних ролях, чи почував «корабель» себе в безпеці зі своїм «капітаном», що «капітану» потрібно робити наступного разу інакше, що було для «капітана» найважчим.

Ця гра дає дітям можливість набути комунікативних навичок, спираючись на інтуїцію та щирі відносини, створені на основі довіри один до одного.

Тренінг-гра №2

Символічне зображення емоцій

Вправу потрібно виконувати в групі. Потрібно наперед приготувати картки з написаними на них назвами різних почуттів. Це можуть бути: образа, сум, радість, здивування, захоплення, злість, натхнення, задоволення, вдячність, розгубленість, відраза, нетерпеливість, переляк, сором, любов, гнів, співчуття, жаль.

Спочатку дітям необхідно роздати карточки з написами. Діти знайомляться з написами, але не показують їх іншим. Згодом виховник просить дітей пригадати ситуації, в яких вони переживати такі почуття.

Після цього діти мають у вигляді пам’ятника чи невеличкої пантоміми показати отримане почуття (деяким дітям простіше виразити почуття малюнком). Завданням інших дітей є відгадати, «пам’ятник» якому почуттю вони бачать. Під час гри потрібно слідкувати, щоб змогли висловитися всі діти.

Після завершення цієї частини діти мають сісти в коло. Виховник просить дітей пояснити:

як вони розуміють слова, написані на карточках;

що означають ці почуття;

в яких ситуаціях вони можуть виникати;

чи можуть вони розповісти випадок зі свого життя, коли в них виникали подібні почуття.

Якщо між дітьми виникне дискусія, не варто її зупиняти.

Тренінг-гра №3

«Мені в тобі подобається», або «клубок компліментів»

Для тренінгу необхідно мати клубок вовняної нитки, бажано приємний на дотик і гарного кольору. Рій чи гурток разом з виховником має сісти в коло (можна проводити це на вогнику чи свічечці). Виховник передає сусіду справа клубок ниток зі словами: «мені в тобі подобається…» далі потрібно сказати щось приємне на адресу цієї людини. Так по колу діти передають клубок, розмотуючи його і залишаючи в руках частинку нитки. Коли клубок повернеться до виховника, через 8-10 с. слід звернути увагу дітей на те, що всі об’єднані в одне коло. Далі, після паузи (10 с.), виховник передає нитку сусіду зліва зі словами «а в тобі мені подобається…» і знову ж таки продовжує фразу компліментом. При передачі клубка кожен змотує нитку, і до ведучого повертається змотаний клубок ниток.

Не виходячи з кола, виховнику необхідно обговорити з дітьми, що вони відчували, коли

отримували клубок і чули компліменти;

передавали клубок і говорили компліменти;

що було для них важче, а що легше;

що відчували, коли нитка їх об’єднала.

Буде краще, якщо дитина, яка говорить, триматиме в руках клубок.

Тренінг спрямований на підняття самооцінки у дітей, у яких вона занижена, та для здруження дітей між собою. Він викликає теплі почуття у дітей і створює позитивну атмосферу.

Подібні тренінги допоможуть вам краще зрозуміти дітей із аґресивною моделлю поведінки, наладнати працю в рої чи гуртку, подолати бар’єр у спілкуванні з аґресивними дітьми. Не бійтеся використовувати тренінги у своїй практиці й з іншими групами дітей, оскільки такі тренінги є безпечними і дозволеними для проведення усім педагогам та людям, що працюють з дітьми. Головне — знайти індивідуальний підхід до кожної дитини.