|
|
Психологічна просвіта СИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ У СІМ'ї  Ні для кого не секрет, що дитина може зіткнутися з насильницькими діями в будь-який час і в багатьох ситуаціях: у школі, у дитячому садочку, у громадському транспорті. Навіть родина не є винятком, незважаючи на те, що саме родина зобов'язана забезпечити своїй дитині безпеку для нормального розвитку. За даними наукових досліджень, насильство в тій чи іншій формі спостерігається в кожній четвертій родині. Близько 30% від загального числа навмисних вбивств відбувається в сім'ї. Половина всіх злочинів, пов'язаних з побутовими мотивами (ревнощі, алкоголізм, хуліганство), передують тривалим сімейним конфліктам. Дослідження не змогли виявити особистісні особливості батьків, схильних до жорстокого поводження з дітьми. Єдиний факт, який вдалося встановити, полягає в тому, що багато дорослих, які демонстрували жорстокість у поводженні з дітьми, самі в дитинстві піддавалися подібному ставленню. Немає однозначного пояснення, чому жорстока поведінка передається з покоління в покоління. Один з можливих механізмів цього - відтворення батьківських рольових моделей, з якими дитина стикалася в дитинстві. Інший механізм формується при спробі одного з батьків, який в дитинстві страждав від жорстокості, спілкуватися з дитиною протилежним (по відношенню до власних батьків) способом. І в цьому випадку батько орієнтується не на конкретну дитину з його особливостями і потребами, а на свої уяв nbsp;лення про те, як треба його виховувати, що приводить (коли дитина не відповідає цим уявленням) до спроб втиснути його насильно в певні рамки. Іноді батьки, що пережили в родині жорстокість, схильні витісняти і пригнічувати нормальні негативні емоції, що можуть виникнути у взаємодії з дітьми. Накопичення таких переживань у певних умовах може приводити до малоконтрольованих спалахів агресії на адресу дитини. 10% дітей, які пережили насильство у подібних родинах, гинуть, у решти розвиваються фізичні і психічні відхилення. Діти, які зазнали жорстокого поводження, часто відстають в зростанні, масі або в тому й іншому від своїх однолітків. Вони пізніше починають ходити, говорити, рідше сміються, вони значно гірше встигають у школі, ніж їх однокласники. У таких дітей часто спостерігаються «погані звички»: смоктання пальців, кусання нігтів, розгойдування, заняття онанізмом. Постраждалі від насильства діти рано долучаються до вживання алкоголю і наркотиків, легко стають учасниками кримінальних акцій. Колишні жертви перетворюються на гвалтівників, і відбувається процес відтворення жорстокості. Насильство розглядають у чотирьох площинах: правовій, моральній, суспільно-політичній та психологічній. У правовій площині більшість випадків насильства карається законом. Та все-таки проблема полягає в тому, що жертви насильства не завжди звертаються по допомогу до правоохоронних органів. А чи захищає закон жертви насильства та чи стримує насильників? Насильство у моральній площині окреслює кривдження осіб, слабших фізично, часто з фізичними або психічною вадами. У суспільно-політичній площині насильство набуває значних розмірів, про що свідчать війни, збройні конфлікти, акти непокори, а також бійки у громадських місцях. У психологічній площині – це явища, що відбуваються у психіці людини, а також у їхніх стосунках. Головний зміст цього виду насильства – страждання жертви, її безсиллі, внутрішньому розладі, приниженні. Насильство має спільні елементи: - завжди являється наслідком продуманої дії, отже не є випадковим; - пов’язується із порушенням певних прав особи чи групи осіб; - присутній елемент послаблення здатності до захисту. Насильство дуже часто присутнє в нашому житті і ми відіграємо в ньому певну роль. Залежно від ситуації ми є свідками, жертвами або ж кривдниками. Трагічність ситуації в тому, що свідки чи жертви насильницької діяльності переносять модель кривдницької поведінки у власне життя та продовжують чинити насильство. Власне створюється коло насильства: жертви стають кривдниками. Нині, коли громадськість в Україні починає усвідомлювати людські права та свободи, коли прийнято Закон «Про попередження насильства в сім'ї», цей злочин нарешті став помітним для суспільства. Насильство є фактором примусового контролю, який практикує одна людина над іншою. Найчастіше насильство проявляється в сім'ї. Це реальна дія чи погроза фізичної, сексуальної, психологічної або економічної образи та насильство з боку однієї особи щодо іншої, з якою вона має чи мала інтимні або інші значущі стосунки. Як правило, насильство в сім'ї складається з таких елементів: Витоки насильства в сім'ї закладено у звичаях суспільства, в системі норм і правил, які передбачають для чоловіків, жінок та дітей різну визначену поведінку: активну та агресивну для чоловіків, поступливу для жінок і покірну для дітей. Значною мірою така поведінка є наслідком традиційного виховання, за якого агресивна поведінка чоловіків розглядається як єдиний та прийнятний спосіб вирішення проблем. Хлопчиків навчають бути напористими у досягненні своє мети, тоді як дівчаток вчать терпіти й пристосовуватися. Результатом такого впливу сім'ї та оточення є нинішня сумна картина насильства над жінками в нашій країні. Крім того, воно може здійснюватися й над іншими членами сім'ї, особливо над дітьми. Часто насильство виявляється як комбінація фізичної, сексуальної або емоційної образи. Щоб визначити ступінь насильницьких дій, досить з'ясувати такі випадки насильства: Фізичне насильство: хтось дитину штовхає, завдає болю ляпасами, стусанами, ударами кулаків; жбурляє предмети, загрожує зброєю або завдає ран; фізично перешкоджає при спробі вийти з дому; закриває ззовні дитину в помешканні; залишає одну в небезпечних місцях; відмовляється допомогти, коли дитина хвора; перешкоджає при спробі звернутися за медичною допомогою; не дає заснути вночі; відмовляється купувати продукти харчування та інші необхідні для дитини товари; псує її майно; ображає батьків, молодших братів та сестер; загрожує заподіяти шкоду родичам або друзям. Сексуальне насильство: поводяться з дитиною як з сексуальним об'єктом; змушують роздягатися проти її волі; змушують вступати в статевий акт проти волі дитини, ґвалтують її; здійснюють статевий акт з особливою жорстокістю; змушують вступати у статевий акт після побоїв; змушують дивитися або повторювати порнографічні дії. За статистикою, одна третина підлітків зазнає насилля в інтимних стосунках. Емоційна образа: постійно дитину принижують, кричать на неї або кривдять (наприклад, говорять, що вона занадто товста, худа, дурна і т.д.); ігнорують почуття дитини; висміюють її переконання; забороняють виходити на вулицю, гратися з однолітками; маніпулюють нею, використовуючи при цьому неправду й незгоду; кривдять її родичів і друзів або проганяють їх; критикують її, висміюють. Економічне насилля: економічні утиски (не давати грошей, машину, кредитні картки для зняття грошей з рахунку жертви та витрата їх на себе; використання правової системи проти жертви). Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім'ю, бути гарними батьками, а також є поштовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей. Отже, дитина потребує соціально-правового захисту.Про соціальний захист дитини можна говорити у двох аспектах. У широкому розумінні соціальний захист передбачає гарантію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. У вузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини, пробудження її активності. Соціальна захищеність не має вікових рамок. Але чим менше дитина, тим більше вона потребує захисту! Як же захистити дитину? Що можна зробити, щоб запобігти жорстокому поводженню з дітьми та насильству в сім'ї? Хто повинен зупинити цикл знущань? Це можуть і повинні зробити матір та батько! Якщо кривдником є батько, то лише жінка може захистити своїх дітей і себе саму. Якщо кривдником є жінка, то батько може перервати насильницькі стосунки і захистити дітей. Щоб зупинити цикл насильства, потрібно: 1. Володіти інформацією щодо проблеми насильства в сім'ї. 2. Зрозуміти та усвідомити, який стиль стосунків існує у Вашій родині. 3. Якщо наявні насильницькі стосунки - спробувати розірвати коло/цикл насильства та захистити своїх дітей і себе. Виховання в умовах насильства в сім'ї дає нові покоління діячів - викладачів, керівників, депутатів та працівників різних установ, - схильних до нього у різноманітних сферах життя, навіть у світовому масштабі. Тому треба широко інформувати людей, на всіх рівнях суспільного життя, про сучасні погляди на проблему насильства, про документи ООН з цього приводу: «Про права людини», «Про права дитини», «Про ліквідацію всіх видів дискримінації проти жінок». Це дозволить створити у суспільстві нетерпиме ставлення до насильства, усвідомлення людиною своїх прав. Наслідки домашнього насильства для дітей: Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчувають постійний психологічний дискомфорт, для них це справжня трагедія. Існує ряд спільних ознак, що характеризують переживання та поведінку більшості таких дітей. Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, переживають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки. Зовнішні прояви поведінки. Мала дитина не може знати, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскільки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у поведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків. Нездатність виразити почуття вербальне. Спостерігаючи за практикою насильства в сім'ї, діти доходять висновку, що насильство - це спосіб, яким «дорослі» вирішують свої конфлікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про їхні почуття/думки, вони часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі. Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками: - у залежності від стратегії кривдника – явне та приховане (непряме); - за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому; - за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками; - за місцем та оточенням: вдома - з боку родичів; у школі – збоку педагогів або дітей; на вулиці – з боку дітей або незнайомих дорослих. Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров'ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей - жертв насильства -з'являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері. ЯК ЗАПОБІГТИ ДИТЯЧИМ ПСИХОЛОГІЧНИМ ТРАВМАМ Починаючи з першого моменту життя, дитина шукає любові і підтримки своїх батьків. Видатний психолог Еріх Фром виділив два напрямки впливу батьків на життя дитини: турбота про задоволення її фізичних потреб та ставлення до дитини, що визначає її любов до життя. Коли батьки добре ставляться до дитини, це допомагає їй зрозуміти, що життя прекрасне, що добре бути хлопчиком чи дівчинкою. Виховання дітей потребує терпіння, самовіддачі та внутрішньої стабільності. Крім того, дуже важливо знати, які наслідки в душі дитини залишають наші вчинки, агресивна поведінка, необережні висловлювання. Коли розсерджена, а інколи розлючена мати кричить своєму п'ятирічному синові: «Я вб'ю тебе!» або «Ти зробив погано, я не люблю тебе», або «Я ніколи більше не дозволю тобі кататися на велосипеді!», вона не усвідомлює, якими можуть бути наслідки її слів. Адже все це вона говорить людині в кілька разів меншій за зростом та вагою - дитині, що сприймає слова цього велетня (а надто коли це батько) всерйоз, вірить йому, лякається, можливо, на все життя. Які ж види поведінки дорослих можуть спричинити психологічну травму дитини? Перш за все, це відмова у визнанні, невіра в дитину, неприйняття її. Наприклад, у сім'ї до одного з дітей часто ставляться не так, як до його сестер та братів: «Ось Ігор у нас гарний хлопчик, а ти, незграбо, постійно потрапляєш у якісь пригоди...» А такою пригодою може бути всього-навсього розбита склянка або розлите молоко. А душа дитини в цей момент глибоко травмується. Приниження - постійне джерело психологічних травм. Як часто батьки опускають дитину з більш високого рівня самооцінки на більш низький простими словами: «дурень», «телепень», «бовдур»... Особистість знецінюється. Особливо небезпечно робити це в присутності сторонніх. У всіх випадках травмування такі слова -„ярлики" глибоко проникають у душу дитини. У неї з'являються оціночні судження: «Я погана», «Я нерозумна», «Нікому я не можу подобатися». Спочатку дитина думає так про себе зрідка, потім все частіше, потім це перетворюється у впевненість та стає нормою поведінки. Навколишні ж бачать нас в звичайній мірі так, як ми самі бачимо себе. Емоційне ігнорування. Скільки батьків вважають, що суворе виховання підготує дитину до суворого життя. І тому часто відмовляють дитині в співчутті та турботі, не обіймають її, не голублять, не цілують і не розмовляють з нею. На жаль, у нас ще існують такі психологічні моделі стосунків між людьми, за яких ми не кажемо дитині: «Яке щастя, що ти у мене є!», «Як я тебе люблю!», «Ти у мене найкращий». Що ж відбувається з дітьми, що страждають від психологічних травм? У таких дітей можуть з'явитися затримки в розвитку моторних та мовних умінь, розвитися апатія та байдужість, у травмованих психологічно малюків нерідко спостерігається порушення сну, а іноді може виникнути нудота та блювання. У них розвиваються так звані «дурні» звички - смоктання пальця, спроби кусатися, розкачування, розлади в їжі, істерія. Серед різних видів психологічного травмування спеціалісти виділяють словесні образи по відношенню до дітей. Вони сприяють розвитку певного ставлення дитини до самої себе, агресивності, бажання заподіяти шкоду собі та іншим людям. Психологічно травмовані діти часто справляють враження злих, нещасних. Нерідко вони навіть відчувають потребу втекти куди-небудь. На жаль, нерідко травмування дитини вдома супроводжується її травмуванням у школі. Дитина готова бачити в учителеві замісника батьків, ставитись до нього з довірою. І коли вчитель поводить себе по відношенню до дитини негативно, по-насильницьки, то це ще більше поглиблює й без того глибокі сімейні травми. Психологічні травмування в школі можуть відображатися у таких діях: словесні образи та приниження; обзивання дитини; доведення дитини до сліз криком; потурання по відношенню до дітей, які знущаються над іншими; використання домашнього завдання як покарання тощо. Ми часто не замислюємося над тим, що відчуває дитина, коли публічно обговорюється або проявляється її неуспіх. Виявляється, що дитина відчуває себе в безпеці, якщо вона знає про настрої матері та батька. А ми часто не звертаємо уваги на дитину і не вважаємо за потрібне розповідати їй про себе. Існує таке уявлення, що дитині не обов'язково знати про наші неприємності. А, виявляється, значно краще переживати прикрощі разом, допомагаючи один одному. Це допомагає підтримувати партнерські стосунки у сім'ї, відвертаючи страхи у дитини. Правовий захист від насильства над дітьми в сім'ї Організація Об‘єднаних Націй прийняла низку документів – декларацій, конвенцій та інших документів, які при прийнятті їх окремими державами допомагають визначити та долати різні види дискримінації та насильства щодо особистості. Так наприклад, у Декларації ООН "Про викорінення насильства по відношенню до жінок'' , до якої приєдналася і Україна, вказується, що насильства можна віднести таке: • фізичне, сексуальне та психологічне насильство, яке має місце у сім’ї, включаючи побиття, сексуальне примушування по відношенню до дівчат у сім’ї, насильство, що пов‘язане з посагом, зґвалтування жінки чоловіком, пошкодження жіночих статевих органів та інші традиційні дії, які завдають шкоди жінці, а також позашлюбне насильство та насильство, що пов’язане з експлуатацією; • фізичне, сексуальне та психологічне насильство, яке має місце у суспільстві взагалі, включаючи зґвалтування, сексуальне примушування, сексуальне домагання та залякування на роботі, в освітніх закладах та в інших місцях, торгівлю жінками та примушування до проституції; • фізичне, сексуальне та психологічне насильство з боку або при потуранні держави, де б це не відбувалося. Отже, до Міжнародних правових документів, які спрямовані на подолання насильства над людьми відносяться: - Декларація прав людини, 1948 р.; - Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та з експлуатацією проституції третіми особами, 1950 р.; - Декларація про політичні права жінок, 1953 р.; - Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, 1963 р.; - Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, 1966р.; - Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культур¬ні права, 1966 р.; - Декларація ООН про ліквідацію дискримінації по відношенню до жінок, 1967 р.; - Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації по відношенню до жінок, 1979 р.; - Конвенція МОП 156 про рівні відношення та рівні можливості працюючих чоловіків та жінок, 1981 р. - Загальна декларація прав людини, 1984 р. - Конвенція про права дитини, 1989 р. - Декларація про викоріненні насильства над жінками, 1993 р. - Зобов'язання, взяті Україною після Четвертої Всесвітньої конференції ООН з питань становища жінок, 1995 р. - Пекінська декларація Всесвітньої конференції зі становища жінок, 1995р. На національному рівні в Україні прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів, які захищають людину від насильства в сім'ї, а також регламентують діяльність правоохоронців щодо попередження та припинення насильства в сім'ї. Конституція України є тією юридичною базою, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав, свобод та інтересів сім'ї та людини. Це такі статті Конституції України як: право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ст.27); ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.32); право на звернення до державних інституцій (ст.40); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст.41); право на житло (ст.47); принцип рівності кожного подружжя у правах і обов'язках в шлюбі та сім'ї (ст.51); права та свободи людини й громадянина захищаються судом (ст.55); право знати свої права та обов'язки (ст.57). Кодекс про шлюб та сім'ю України визначає сферу сімейних та родинних відносин. Ним передбачені відповідні правові гарантії з охорони й захисту прав та інтересів сім'ї, регулюється порядок вирішення спорів між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами родини, а також визначені правові наслідки щодо недотримання ними своїх обов'язків. Особа, яка досягла 14-ти років, має право самостійно подавати заяви про позбавлення батьків батьківських прав. Основні підстави для позбавлення батьківських прав: 1. Відмова батьків забрати дитину з пологового будинку і не виявлення протягом 6 місяців щодо неї батьківського піклування. 2. Ухилення від виконання матір'ю чи батьком своїх обов'язків по вихованню дитини. Мова йде про навмисне ухилення, коли особа повністю усвідомлює наслідки своєї поведінки. 3. Жорстоке поводження з дитиною. 4. Алкоголізм або наркоманія батьків. 5. Експлуатація дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва. 6. Засудження батька чи матері за вчинення умисного злочину щодо дитини. Законодавством закріплено перелік органів і установ, які займаються попередженням жорстокого поводження з дітьми та приймають заяви про такі випадки: - служба у справах сім'ї, молоді та спорту; - кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ; - органи опіки і піклування; - кризові центри; - органи виконавчої влади, - органи місцевого самоврядування, і інші державні органи, - Представники цих органів приймають усні або письмові заяви про випадки жорстокого поводження з дітьми, випадки насильства над дітьми або про погрози щодо їх вчинення. У випадку, якщо повідомлення підтверджуються, до винних осіб вживаються такі заходи: 1. Винесення офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї ( виноситься у разі трьох і більше випадків віктимної поведінки і вручається під розпис); 2. Взяття на профілактичний облік, осіб схильних до вчиненая насильства в сім'ї (беруть тих, кому винесено офіційне попередження, на рік); 3. Винесення захисного припису. Ним особі, стосовно якої він винесений, забороняється вчиняти певну дію. Обмеження встановлюється на 30 днів. Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за адміністративні порушення, що загрожують громадському порядку й громадській безпеці та які можуть бути вчинені в побутовій сфері. До учасників таких правопорушень застосовуються: ст. 173 КУпАП, ст. 182 КУпАП, ст. 180 та 184 КУпАП. 15 листопада 2001 року в Україні прийнято Закон «Про попередження насильства в сім'ї». 7 червня 2003 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за вчинення насильства в сім'ї або невиконання захисного припису» (ст. 173.2 КУпАП). З вищевикладеного можна зробити висновок, що у сучасного людства є тяжкий гріх – це обездолені діти. Про це багато пишуть та говорять, дехто намагається їм допомагати. Але кількість дітей, які потрапили в біду, не зменшується, а навпаки, збільшується. І сьогодні діти всього світу потребують захисту. 250 млн. існують лише за рахунок важкої праці, крадіжок. 30 млн. дітей від 6 до 11 років не мають можливості відвідувати школу. Щороку від хвороб вмирає до 5 млн. дітей, з них 3,5 млн. – від хвороб, які можна вилікувати. Поширилось використання дітей, від яких відмовились батьки, для трансплантації органів. Щоденно в Україні підлітки скоюють 104 правопорушення, серед яких вбивства, пограбування, насилля, побої,неповнолітніх дітей в нашій країні – діти з різними хронічними захворюваннями. На жаль в Україні сьогодні таке явище, як насильство в сім’ї та кривдництво дітей, не завжди стоять у центрі уваги громадськості. Це не від зменшення таких явищ, а затемнення їх тими подіями, які привертають до себе більше уваги у соціополітичному житті країни. Це є притаманним для історії, а без розуміння цього ми приречені повторювати її. Адже історія насильства це зміна соціальних поглядів на ті чи інші явища, які супроводжують людину, якими вони є правильними чи хибними. Тому соціальні працівники, служби у справах неповнолітніх, кримінальна міліція, органи охорони здоров’я, органи опіки та піклування повинні тримати у центрі уваги усі проблеми, усі фактори, що впливають на розвиток дітей та підлітків, враховуючи їхнє оточення а також виробляти та вдосконалювати професійні навички, які допоможуть їм працювати для позбавлення гноблення у сім’ї та суспільстві, враховуючи їхнє оточення. Звичайно, одним із визначальних чинників формування в Україні соціальної політики, системи соціальної допомоги і обслуговування населення є кадрове забезпечення. Численні заклади соціальної сфери потребують дедалі більше фахівців різного профілю і рівнів сучасного типу, здатних враховувати і опиратися на соціальні та економічні реформи, ефективно діяти в сучасних умовах розвитку суспільства, вміло вивчати та ефективно застосовувати перевірений життям вітчизняний та зарубіжний досвід соціальної роботи. Дитинство – найважливіший, самобутній і неповторний період у становленні особистості. Саме в цей час дитина формується фізично, психічно й інтелектуально, набуває необхідних знань, умінь, навичок. І саме в цей період вона потребує найбільшої уваги і захисту. Тож державні органи повинні більше приділяти увагу до сімей, у яких є маленькі діти, проводити з батьками співбесіди. Для покращення роботи потрібно створити притулки для постраждалих від насильства та жорстокого поводження з метою соціальної реабілітації, де б людина могла б отримати кваліфіковану допомогу психолога та юриста. Потрібно проводити інформаційно-просвітницьку роботу на вулицях, у ВУЗах та ЗОШ (розповсюдження різних буклетів флаєрів, плакатів та ін. )
Телебачення і здоров’я дітей  Проблема «діти і телебачення» хвилює всіх: і батьків, і педагогів, і лікарів. Сьогодні для кожної дитини телебачення стало улюбленою іграшкою або книгою. Працівники цієї галузі розраховують на те, що діти за допомогою батьків переглядатимуть передачі вибірково залежно від уподобань, віку. Адже, про що свідчать лікарі-гігієністи, більшість дошкільнят дивляться телевізор без розбору, від 40 хв до 2-х годин на день, тобто до 14 годин на тиждень. Таким чином, щоденний перегляд телепередач формує у дітей звичку проводити щовечора біля екрану, якою б не була передача. А кожний вільний вечір - це час для розвитку здібностей дитини, спілкування дітей із дорослими, для ігор, під час яких дитина активно засвоює інформацію. А телепередачі не потребують від маленького спостерігача особистої участі, тому перетворюють його на пасивного глядача. Такі вчені, як А. В. Запорожець, М. М. Кольцова, та інші отримали велику кількість даних, які стверджують, що дошкільні роки - час інтенсивного фізичного і духовного розвитку здібностей людини. Від дитини, яка приходить до першого класу, вимагається високий рівень розвитку всіх психофізіологічних та фізичних функцій, систем організму, що дають можливість успішно навчати дітей. До першого класу приходять діти з різним станом здоров'я та працездатності. Дослідження свідчать, що у 27 % дітей відмічається низький рівень працездатності, глибший ступінь утоми, що призводять до поганої успішності в школі. Тому вихователі та батьки повинні особливу увагу звернути на дітей, які часто хворіють, мають гіпертрофію мигдалин 2-3 ступенів, аденоїди І ступені, функціональні серцеві зміни, невротичні реакції (висока збудженість, роздратованість, плаксивість, задерикуватість) та інші відхилення у поведінці або стані здоров'я. Дошкільник не повинен сидіти біля телевізора більше ніж 30 хвилин. Вечірню казочку діти можуть переглядати щодня, триває вона не більше ніж 15 хв і налаштовує на те, що день завершився і час спати. Двох-трьох дитячих передач на тиждень достатньо для дошкільників. Для попередження зорового напруження під час перегляду телепередач дуже важливими є 3 моменти: відстань глядача від екрана, освітлення в кімнаті, якість зображення на екрані. Розташовуватися телевізор повинен на рівні очей сидячого або трохи нижче. Якщо дитина носить окуляри, то під час перегляду передачі їх необхідно надіти, щоб зайвий раз не напружувати зір. Таким чином, нормальний розвиток і стан здоров'я дитини залежить від режиму її дня. У багатьох випадках, у постійному порушенні режиму винне не телебачення, а ставлення до нього у сім'ї, спосіб життя якої передається дітям. ВПЛИВ ЗМІ НА РОЗВИТОК ДИТИНИ Інформаційна епоха диктує свої закони і висуває свої вимоги. ЗМІ супроводжують життя не тільки дорослих, а і дітей. Телевізор, комп'ютер, відео давно і міцно ввійшли у життя дитини, починаючи з перших років їх існування. У багатьох сім'ях, як тільки дитина навчиться сидіти, її саджають перед екраном, що заміняє живе спілкування з близькими, бабусині казки, мамині колискові, татові потішки. Сидіння перед екраном цілком усіх улаштовує, а особливо батьків: малюк не плаче, нічого не просить, не бешкетує, безпечно поводиться і в той же час отримує враження дізнається щось нове. Купляючи малюкові відеокасети, диски, комп'ютерні ігри, батьки, безумовно, піклуються про його розвиток і намагаються зайняти його цікавою справою. Але якщо дорослі не братимуть активної участі у спільному перегляді телепередач і комп'ютерних іграх, це може призвести до сумних наслідків, і не тільки для здоров'я дитини (про порушення зору, осанки, дефіцит рухів сказано багато), але і для її психічного розвитку. Лікарі-гігієністи свідчать, що більшість дошкільнят дивляться телевізор без правильного вибору, від 40 хв до 2 годин на день, тобто до 14 годин на тиждень. Таким чином, перегляд телепередач щодня формує у дітей звичку проводити щовечора біля екрану, якою не була б передача. Один із найнегативніших наслідків такого «телевізійного та комп'ютерного» життя є відставання у розвитку дитини. В останні роки батьки, педагоги все частіше згадують про цю проблему: діти пізніше починають говорити, мало і погано розмовляють, їх мовлення бідне і примітивне. Здається, що дитина сидить біля екрану, постійно чує мовлення і зайнята достатньо цікавою справою. Але мовлення - це не повторення чужих слів та їх запам'ятовування. Опанування мовлення в ранньому віці відбувається в живому спілкуванні, коли малюк не тільки слухає, але й відповідає на спілкування, при цьому беручи участь у розмові своїми рухами, думками і почуттями. Отже, відбувається пасивний інтелектуальний, фізичний та емоційний розвиток. Інформація подається в готовому вигляді, вона не потребує уяви і аналізу. Більшість батьків помічають, що діти не хочуть, щоб їм читали книжки, вони виявляють бажання переглядати казки на відео. У результаті не відбувається обговорення казки, у дитини не розвивається бажання самостійно навчитись читати. Згодом це дуже негативно дасться взнаки під час вступу дитини до школи. Не можна не забувати про особливу чуттєвість дітей і здатність дитячої психіки до навіювання. Почуття страху, небезпеки виникають у дитини після перегляду кадрів із насиллям, війною, убивством. Дорослий може не помітити змін у поведінці дитини, але страхітливі образи та звуки можуть хвилювати її у вигляді снів, підвищеної тривожності чи невротичних симптомів. &nnbsp;bsp; Потрібно також звернути увагу на ефект звички агресивної поведінки. Постійний перегляд сцен насилля притупляє емоційні почуття дітей, вони звикають до жорстокості, черствіють до людського болю. Якщо через кожні 15 хв на екрані транслюється насилля, то через певний час дитина починає сприймати це як норму. Деякі психологи вважають, що на цьому етапі починає формуватись сценарій агресивної поведінки. Потрапляючи у соціум, дитина пригадує той спосіб агресії, яку вона спостерігала на екрані, і починає діяти так само. Спостереження X. Хекха- узена довели, що діти, які в сім'ї часто зазнають насилля, улюбленими передачами обирають ті, в яких присутнє насилля, а улюбленими героями вважають найагресивніших. Наприкінці зупинимось на впливі реклами на психіку дитини. У дитини дошкільного віку психіка особливо вразлива до яскравих образів, їх швидкої зміни, мерехтіння тощо. Однак, постійний перегляд реклами формує у дитини психологічну залежність, що виникає в результаті штучного стимулювання та збудливості нервової системи. Ефект мерехтіння відеокадрів може призвести до дисгармонії мозкових ритмів, їх збою. Згадане вище не означає потребу виключити з життя дітей ЗМІ. Це неможливо та й несуттєво. Адже існує багато телепередач та комп'ютерних ігор, що є енциклопедією моральності та знань про навколишній світ. Але підключати дітей до такої інформаційної техніки можна тільки тоді, коли вони готові використовувати її за призначенням, коли вона стане для них засобом отримання потрібної інформації, а не повновладним господарем їхніх душ. Поради батькам • Не піддавайтесь спокусі полегшити собі життя, посадивши малюка перед телевізором, а самим зайнятись справами. Пам'ятайте, що психіка дитини формується тільки у спільній діяльності з дорослим. • Чітко регламентуйте перегляд дитиною телепрограм, роботи за комп'ютером. Максимальна кількість часу біля екрану не повинна перевищувати від 15-20 хвилин до 1 години на день (біля комп'ютера - не більше ніж 12 хвилин) для старших дошкільнят. • Намагайтесь не дозволяти дитині переглядати рекламу, а також художні фільми, що орієнтовані на дорослу аудиторію. • Намагайтесь стежити за змістовністю та художністю дитячих програм, щоб виключити низькопробну відео- і телепродукцію. • Обговорюйте з дитиною сюжети переглянутих фільмів, використаних комп'ютерних ігор. Важливо зрозуміти, що дитина думає, від чуває, як вона вчинила б у тій чи іншій ситуації. Навчіть дитину аналізувати, оцінювати вчинки і розуміти почуття інших людей. • Після обговорення можна запропонувати малюкові намалювати героїв фільму, гри чи зліпити їх із пластиліну тощо. При цьому важливо звернути увагу на зображення емоцій героїв. • Для дітей старшого дошкільного віку можна організувати гру «Режисери-мультиплікатори»: придумати і намалювати серію малюнків для нового фільму або продовжити улюблений фільм або гру. Таким чином, пам'ятаючи про значну роль ЗМІ у житті кожної людини, ми повинні пам'ятати про ту відповідальність, що покла¬дена на дорослих: зробити все можливе, щоб не допустити негатин ного впливу інформаційного потоку на психіку дитини. ДИТИНА І КОМП'ЮТЕР  Не секрет, що комп'ютер наприкінці XX ст. — на початку XXI ст. став для дітей найулюбленішою іграшкою, порадником, навіть другом. Комп'ютерні ігри захоплюють увагу дітей, приваблюють їх дина-мічними сюжетами, дають їм змогу жити гострими почуттями. Не секрет, що дедалі більше дітей просиджують за комп'ютером увесь час, забуваючи про радість спілкування з рідними, друзями, залишаючись наодинці з собою, не замислюючись ані про цінності життя, ані про своє майбутнє. Потрібно не забувати про фактори ризику, яким піддається користувач під час тривалого перебування за комп'ютером: • електромагнітне випромінювання; • утома очей від мерехтіння екранного зображення; • тривала статична робоча поза; • психологічна втома від невідповідного оформлення та освітлення приміщення; • термін перебування за комп'ютером; • утома через неправильне ергономічне оформлення та психологічний уміст програмного забезпечення; • стреси, що виникають через застосування комп'ютера. Можливі небажані наслідки взаємодії дитини з комп'ютером слід ураховувати з самого початку її ознайомлення з комп'ютером. По можливості батьки повинні влаштовувати ознайомлення дитини з комп'ютером під керівництвом фахівця, який має бути обізнаний із негативними наслідками взаємодії з електронними засобами (зокрема, із комп'ютерною залежністю). На жаль, сьогодні обмаль і шейх фахівців, і їх роль відведена батькам. Добре, коли батьки мають уявлення про те, що користування комп'ютером є оманливим і призводить до надмірного перевантаження. Противагою надмірному захопленню комп'ютерними іграми і розвиток у дитини самоконтролю. З цією метою необхідно навчити п планувати тривалість комп'ютерної діяльності, а саме вчити: • призначати собі термін закінчення гри, після завершення якого, незалежно від етапу гри, обов'язково вимкнути пристрій (наприклад, канадські виробники дитячих розвивальних програм для дітей 4-6 років пропонують цікаві завдання, що розраховані на 7 хв активної роботи дитини з комп'ютером, а решта часу знадобиться на активні розвивальні ігри, малювання, вирізання, що пов'язані з комп'ютерним завданням); • заздалегідь визначати початок спілкування з комп'ютером і ввімкнути його лише тоді, коли настане час. Батькам бажано стежити за нерегулярністю такого дозвілля, робити перерви в конкретні дні. Зрозуміло, що цьому має передувати роз'яснювальна робота про шкідливість надмірного захоплення комп'ютером, про те, що віртуальна реальність — це не життя, це лише паралельний, але не головний процес, і тому дозовані комп'ютерні розваги потрібно поєднувати з реальними активними діями — заняттям спортом, фізичними иправами, рухливими іграми на повітрі, спілкуванням із рідними, друзями, заняттям мистецькою діяльністю (співами, танцями, малюванням, ліпленням тощо). Під час комп'ютерного дозвілля варто звертати увагу на інформаційні системи та розвивальні ігри, а не на ігри, що засновані на емоційному збудженні (автоперегони, зоряні війни, стрілялки тощо). Дуже корисно використовувати творчі завдання: малювання за допомогою комп'ютерних програм, заняття фотографією, літературна діяльність, робота з пізнавальними системами. Батьки повинні цікавитись тим, як їх діти користуються комп'ютером, контролювати зміст ігор та програм, допомагати та підбадьорювати, коли дитина виконує нові та нестандартні завдання, обговорювати комп'ютерну рекламу та агресивні ігри (це сформує розуміння того, що є для них корисним та шкідливим). Найголовніше, що потрібно пам'ятати: дитина в подальшому повинна почуватися господарем комп'ютера, а не навпаки.  Поради батькам • Купуючи монітор, перевірте, чи відповідає він таким стандартам: Шведський стандарт МРКII, стандарт 180 9241, частина 3. Ці стандарти висувають суворі вимоги щодо електромагнітного випромінювання. Не купуйте комп'ютери, що відтворюють нечіткі, мерехтливі зо враження - це шкодить зору. • Відстань від очей до монітора не повинна бути меншою ніж 70 см. • Під час роботи з комп'ютером необхідно зберігати правильну по-ставу. Спинка стільця повинна підтримувати нижню половину спини. Якщо є підлокітники, вони повинні відповідати зросту. Голову слід тримати прямо, з невеликим нахилом уперед. Коли починається робота з клавіатурою, руки повинні бути зігнутими приблизно під кутом 90 плечі розслаблені. Це допоможе уникнути перенавантаження хребта, м'язів плечей, рук. • Не забувайте про правильне освітлення, що пом'якшить мерехтіння на екрані. Не можна сидіти за дисплеєм у темряві. Освітленість кімнати має дорівнювати 300 люкс. Не можна ставити монітор навпроти вікна. • Для дітей віком 4-6 років фахівці пропонують розвивальні ігри, що займають 7-10 хв та поєднуються з творчими завданнями (ма¬лювання, вирізання, ліплення). Критерії відбору комп'ютерних програм • Відповідність до вікових особливостей (програми не повинні формувати навички, до яких дитина ще не готова, навчальний матеріал повинен містити приклади з реального життя дитини, що зрозуміліїй). • Дослідницький характер (програма ініціює участь дитини у дослідах, пізнавальній діяльності). • Легкість для самостійних занять (наприклад, використання навчальної програми не потребує від дитини вміння читати). • Дитині даються прості для розуміння вказівки та використовується незначна кількість засобів керування зображенням на екрані. • Розвиток широкого спектру навичок та уявлень (класифікація, прийняття рішень, експеримент тощо). • Високий технічний рівень (приваблива графіка, анімаційні ефекти, привабливі звукові супроводи). • Цікавість (стимулювання уяви дитини). • Стимулюючий характер (коли дитина користується розвивальною програмою, вона відчуває задоволення від досягнутого успіху. Це підвищує її самооцінку, розвиває почуття власної гідності). • Не забувайте, що заняття з комп'ютером повинно контролюватись батьками або фахівцем.
|
